Весільний дукач займає поважне місце у багатій колекції унікальних традиційних прикрас України. Для кожної дівчини це була одна із найбажаніших прикрас — звичайно, після обручального кільця. Особливої популярності весільні дукачі набули у центральній Україні. На Черкащині, лівобережній її частині, весільний дукач мав другу назву — плетений дукач.
Весільний дукач — історія української прикраси
Власне, «плетеним» дукач називали через особливість його дизайну — немов плетений із лози.
Банти плетених дукачів оздоблювалися різнокольоровим склом, квіточками і головне, обов’язково мав бути присутній такий елемент декору як серце. Часто, майстри акцент робили саме на серці, додатково розміщуючи їх на місці квіточок. Тобто, бант символічно створював образ переплетених сердець — все ж таки прикраса вважалася весільною.
Як правило, для плетених дукачів використовували спеціальне грановане скло, яке золотарі купляли в Києві. Воно мало вигляд дорогоцінного каміння і відповідно тому «грало» на сонці.
Вважається, що бант плетеного дукача є одним з найдавніших типів. Місцеві золотарі лівобережної Черкащини говорили про нього як про «стару роботу».
Частина краєзнавців стверджує, що на початок ХХ століття такий тип дукача майже зник з ужитку серед місцевих жінок і його практично не носили. Проте фотографії першої третини ХХ ст. і аналіз матеріалу який довелося реставрувати колекціонеру Юрію Коваленко дає підстави стверджувати, що плетений дукач все таки більш тривалий час був в пошані і, зокрема, в Чорнобаївському районі місцеві модниці активно їх носили ще у 20-ті роки ХХ ст.
Весільні дукачі одягали не лише на весілля і не були прикрасою виключно для наречених. Їх могли носити як дівчата, так і заміжні жінки. Такий дукач символізував собою у розумінні більшості тогочасних жінок так зване "жіноче щастя": для молодих дівчат - вийти вдало заміж, для заміжніх жінок - бути щасливою у шлюбі. Іншими словами - "кохати і бути коханою".
Унікальний плетений (весільний) дукач з гарматами
Унікальним є дукач, який у свій час зберігався в одному невеликому музеї колишнього містечка Новогеоргіївськ.
Зазначимо, Новогеоргіївськ — місто в Україні, якого більше не існує, колишній районний центр Кіровоградської області. Нині затоплене водами Кременчуцького водосховища (у 1951-1961). Стояло на правому березі Дніпра при гирлі Тясмину. Від містечка залишилося лише три вулиці у його колшній південній частині, які наразі є селом Нагірне у Світловодському районі Кіровоградської області.
Дукачі, з подібним до цього бантом або їх описи більше ніде не зустрічалися. Замальовку дукача у свій час (80-ті роки ХХ ст) зробила людина, яка працюювала в цьому музеї і яка згодом її передала Коваленко Ю.Г. й детально описала.
За формою бант дукача — класичний плетений, до якого прикріплений медальйон — монета Російської імперії карбованець Петра І. Унікальність цього весільного дукача полягає в тому, що його бант, на відміну від плетених дукачів, що носили на Черкащині, прикрашений не квіточками, скельцями і сердечками, а гарматами й ініціалами по краях. Є всі підстави говорити про те, що бант був зроблений професійним майстром спеціально до весілля під індивідуальне замовлення.
Ймовірно, по краях банта розміщено ініціали нареченого та нареченої, а сам наречений був військовим і служив в артилерійських військах. Георгієвський хрест, який розміщено в центрі дукача, дає підстави припустити, що наречений був георгієвським кавалером. На користь цієї версії є той факт, що Новогеоргіївськ у 1821 р. був зарахований до складу орденського Кірасирського полку, у 1864 р. — за свідченням Лаврентія Похилевича, він зараховувався до військових поселень Херсонської губернії, а під час І світової війни (1914-1918 рр.) тут перебував кримський кінний полк та 8-й запасний кавалерійський полк.
Де зараз перебуває оригінал цього унікального дукача, не відомо.
Що таке «дукач»
Дукачі – це жіночі прикраси у вигляді монет. Вони були одними з найулюбленіших прикрас українок кілька століть, а саме з ХVII по ХХ століття.
Історія виникнення дукачів дуже цікава і починається ще з того часу, коли козаки наймалися на службу в Австро-Угорщину, Швецію, Францію, а за роботу їм платили талерами або золотими червінцями. Іноді замість червонців козакам видавали зарплатню у вигляді пам’ятних медалей, вага яких була кратна кількості золотих.
На Буковині така срібна монета називалася салба. За традицією, хрещений батько дарував таку монету своїй хрещениці, коли їй виконувався 1 рік. Вона повинна була зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята.
У східних українських землях в дукач вставляли великий металевий бант, прикрашений емаллю або каменями. На Лівобережжі в дукачі нанизували срібні намистини або пугвіці.
Найчастіше дукачі носили в Чернігівській, Полтавській губерніях і на Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох сторін зображення релігійного змісту, їх дарували на весілля. Інші прикраси могли мати портретні зображення, в основному імператриць Єлизавети або Катерини Великої.
- Текст: за матеріалом кандидатки історичних наук Ярослави Коваленко