Ніл Хасевич — український художник-графік, член ОУН і Української визвольної ради. Він народився в листопаді 1905-го на Рівненщині. Уродженець села Дюксин, став людиною, яка, використавши свій талант графіка в агітаційній діяльності, забрендувала на світовому рівні визвольну боротьбу українців проти московітів у період 1942-1952 років.
Упродовж 1943-1944 років Хасевич очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга та провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби — 150 дереворитів (техніка гравюри на дошці з дерева), які видано за океаном в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950-1952 рр.).
Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Хасевич — розробник бофонів, відзнак, плакатів та агітаційних листівок УПА
Зокрема, «Зот» створив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах», якою він сам і був затим нагороджений.
Його роботи були передані за кордон і розглянуті на засіданні ООН, де було порушене питання щодо визвольної боротьби українців на теренах Радянського Союзу. Це й стало підставою для розпорядження з Москви про ліквідацію митця. Та в 1951 році зі столиці СРСР надійшов наказ — «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича.
Розпочався розшук митця. Для чого було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів.
В одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи, які вказували на містце, де переховувався український художник. Це був бункер на хуторі біля с. Сухівці, що за 12 км від містечка Клевань Рівненської області. Хутір оточили.
Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут 4 березня 1952 року і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з гебістами.
За одними із даних, гебісти кинули у бункер гранату, від чого й загинули повстанці. За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями — В’ячеславом Антонюком та Антоном Мельничуком, спаливши перед тим усі важливі документи. Через три дні тіла убитих повстанців вивезли в невідомому напрямі…
Друга світова викосила фактично всіх близьких родичів Хасевича: загинули батько і молодший брат Анатолій, старший Федір помер у радянському концтаборі Білобородово під Томськом. У 1947 році загинула кохана жінка, яка була зв’язковою з підпіллям міста Луцька.
«Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.
Саме завдяки Нілу Хасевичу ми складаємо собі візуальне уявлення про боротьбу УПА. Він є тим, хто забрендував та наділив визвольну боротьбу чіткою та змістовою айдентикою.
А його твори актуальні й досі. Бо українці, як і пів століття тому, ведуть збройну боротьбу проти московських окупантів.
